ПРО ТЕ, ЩО ТЕПЕР НІКОЛИ НЕ СТАНЕТЬСЯ У НАС

ПРО ТЕ, ЩО ТЕПЕР НІКОЛИ НЕ СТАНЕТЬСЯ У НАС

Хто за мною слідкує, той знає, що я дуже рідко когось перепощую. «Сам з вусами» і все таке інше. І ще не було випадку, щоб я постив громадянина Залісся. По-перше – там не громадяни, а населення. А на друге не дуже цікаво, що там у вати в голові. На диво, інколи іскри здорового глузду можливо почути і звідти. В статті аналізується перспектива сумного майбутнього Залісся. Але мимоволі провів паралель до нашої країни. За жахом зрозумів, що ми впевнено йшли до загибелі аж до 2014 року і лише, коли нас хоті підштовхнути, прискорити до цього, ми розвернулися і пішли в іншому напрямку – до розвитку. Наступні вибори будуть знакові – або нас розвернуть, знову, до прірви. Або ми впевнено покрокуємо від неї подалі.

ДУМАЄМО, БРАТЦІ! (Текст великий, але він того вартий)

 

Вадим Жартун

R.I.P. Russia

Вы, наверное, почувствовали, что в последние полгода ритм околополитической жизни в России заметно ускорился. Знаковые события следуют одно за другим, и у них всех есть одна общая черта — вопиющая внешняя иррациональность.

Почему в стране, которой не хватает денег на пенсии, тратят миллиарды долларов на одноразовые стадионы, никому не нужные и начавшие разрушаться сразу же после мундиаля? Читать далее «ПРО ТЕ, ЩО ТЕПЕР НІКОЛИ НЕ СТАНЕТЬСЯ У НАС»