НЕПОПУЛЯРНІ ДУМКИ

В приступі садо-мазо подивився вороже «60 минут». Україну лаяли. Радію – ворог біситься, отже все робимо правильно. Принаймі йдемо в вірному напрямку. Трохи побавило протиріччя в виступах, яке самих учасників програми ніяк не бентежило. З одного боку «ми ніяк не ліземо, не впливаємо в події на Сході України», а з іншої доки Україна не змінить свою Конституцію, та не оголосить амністію московським посіпакам «ми не дамо війні закінчитись». Якийсь експерт оголосив цифру в яку обходиться Мокшандії «невтручання» — 9 МІЛЬЙОНІВ ДОЛАРІВ НА ДЕНЬ (!) без урахування газу, що вони поставляють в обхід України до ОРДЛи, та безнадійно намагаються втюхати нам рахунки.

Окреме слово дали Медведчуку. Ведучі, розповідаючи про нього особливо наголошували, що єдиний літак, який літає між Мокшою та Україною належить саме йому. Цей голова переговорної групи відразу розповів, як він доб’ється «миру», коли стане НАШИМ президентом. «нова Конституція, позаблоковість, федералізація, свої парламенти в ОРДЛІ, свої закони, мокшанська мова офіційною, амністія, соціальні виплати бойовикам з зарахуванням їх «служби» до трудового стажу.» Він там ще багато чого наплів але в мене стався приступ нудоти, побіг до фаянсового друга. Не зміг більше слухати.

З цього виникло одне питання і одна думка.

ПИТАННЯ. Чому цей ворог України досі не за гратами? Навіщо нам такий «переговорник», який більший ворог нам ніж сотні інших ворогів? Що Пуйло відмовиться від Мінських зустрічей, якщо його кума посадять? Та не зможе! Що від Медведчука залежить звільнення полонених? Так він більше перешкоджає, ніж допомагає. Три «К» йому – конвой, кальсони, кутузка. Знешкодити як найшвидше. Досить кошмарити країну своєю діяльністю.

Тепер ДУМКА. Попереджую – те що напишу не всім сподобається.

Для початку що ми маємо на окупованій території:

— знесені мізки підлітків та дітлахів;

— вчителі, які ці мізки «зносять»;

— шахтарі, які звикли до «легких» грошей. Котрі вже ніколи не полізуть до шахти чи не підуть працювати на завод. Які зневажають людське життя і з задоволенням заберуть моє чи Ваше, якщо це принесе їм якусь користь чи задоволення. Втішає, що це «м’ясо» «зношується», деградує, спивається. Роки війни дають про себе взнаки, а замінити його не має звідки;

— зброя, набої та інше взривуче, якого вистачить на кілька європейських армій. Це «добро» залишиться, приховається, щоб «шахтарі» змогли їздити Україною та грабувати банки чи громадян;

— земля, усіяна мінами чи чимось нерозірваним. На якій задовбаються підриватися комбайнери ще років п’ятдесят-шістдесят;

— вивезені або зруйновані заводи, шахти та інше. Навіть якщо хтось захоче там щось побудувати, то це справа не одного місяця-року. Якщо «шахтарю» захочеться працювати, то він роботу фіг знайде;

— додаємо до цього постсиндром. Це про наших бійців піклуються чи намагаються піклуватись. В кожному баті є психолог. Тести, розмови таке інше. Тим не менше «дах» зносе. 570 суїцидів серед атошників, а в психлікарнях для них окремі палати. А там це «м’ясо». Використали – викинули. Я три роки воював. Коли відчув, що війни в мені стало більше, ніж звичайного людського, написав рапорт. А там нікуди більше – ти «замараний», в тебе вже руки в крові і нікуди не подінешся – шахти затоплені, порізані на брухт, заводи вивезли. Воюй, доки не здохнеш. Тому там «дах» злітає масово. В новинах звідти постійно  граната в маршрутці чи автоматна черга в магазині. Контужених, скалічених треба згадувати?;

— «відновлення справедливості». Після повернення окупованих земель думаєте, що все заспокоїться? Що сусід, на якого інший сусід написав донос і якого катували після цього не захоче помститися? Чи люди, котрі повернуться до своїх домівок (якщо вони вціліли) будуть спокійними, коли побачать люстру чи меблі в іншій квартирі поверхом нижче чи вище? Багато за що багатьом захочеться помститися. Це вил’ється в нову кров, підпали, злочини.

— інше. Цього «іншого», що не перерахував ще багато. І все не дуже веселе.

 

До чого я все це перерахував? В нас є мета – мир, відновлення цілістності країни. Не лише по Донбасу, але й по Криму (за нього окремо). Але…

ТЕПЕР КРАЩЕ НЕ ЧИТАЙТЕ.

Я не хочу, щоб ми звільнили Домбас сьогодні. І щоб завтра звільняли не хочу. І, навіть, щоб післязавтра. Краще «колись», через кілька років.

Пояснюю.

За час «після Яника» зроблено багато. Дуже багато зроблено на шляху, щоб ми стали НОРМАЛЬНОЮ країною. Хоч ідемо, іноді, не прямим шляхом, а якоюсь синусоїдою. Але йдемо і йдемо в вірному напрямку. Якби не 5% на війну, якби не покидьки на кшалт Медведчука, Йулі та опоблоківців, з-за яких цей шлях синусоїдою, а не прямий, то жили б краще, а шлях був би коротшим. Країна п’ять років тому і зараз інша. Озерніться! Є закон лавини – коли сніжинка чіпляє іншу, потім ще дві, доки з гори не посуне поток снігу. Так і в країні, що рветься до змін – рано чи пізно зміни стають невідворотніми. А їх критична маса дасть якість, яку кожен зможе побачити навколо себе і в своєму гаманцю.

Але, якщо звільнити окуповані землі завтра, то наш шлях до нормальної країни значно сповільниться, покращення нашого життя відкладеться на «пізніше». На армію нам ще довго доведеться виділяти 5% ВВП, там багато ще треба зробити. Якщо не будемо піклуватися про свою армію, то будемо піклуватися про чужу. Проходили вже це. Досить. Тож до цього тягаря, який не може собі дозволити жодна нормальна країна Європи додасться тягар відновлення тієї території, тягар повернення мізків людей з окупації до цивілізаційного. При 5% на армію ми маємо зріст економіки трохи більше 3%. На відновлення зруйнованого Донбасу піде неменше 5 % ВВП. Тобто ми знову, як при Йулі будемо в мінусах. Кожен з нас в гаманці буде мати менше, а жити краще відкладеться на пізніше.

Ми не зможемо собі дозволити, щоб ТІ вчителі, що зносили мізки дітлахам продовжували працювати вчителями – це майбутні безробітні, або малокваліфікаційна робоча сила, бо нічого іншого вони не вміють. (До справки з 1.5 мільйона переселенців до України безробіття складає 58%.). Натомість хто поїде ТУДИ, на щойно звільнену землю вчителювати? Дурних знайдеться не надто багато.

Зате звідти до нас хлине кримінал. Я перший, хто купить собі зброю в день звільнення цих земель. І сім’ї куплю. Хочу ходити містом з відчуттям хоч якоїсь безпеки.

Ті люди, з повернутими мізками, знесеними війною та мокшанською пропагандою будуть мати право голосу на рівні з нами. Кого вони нам виберуть? Риторичне питання. Які закони ті депутати захочуть нам наприймати? Та ну нах!

Згадайте перелік, що я привів на початку. Кожен з пунктів потягне нашу країну вниз. Для країни, в якої ще не має критичної маси міцності як економічної, так і політичної це буде надзвичайний стрес.

Тож моя думка така: в першу чергу дбати про себе, робити країну кращою, сильнішою. Щоб критична маса змін стала невідворотньою. Щоб поліпшення які «ось-ось» стали «вже», а наступного дня стали ще більшими. Щоб відкривалось не 200 нових підприємств за 4 роки, а по стільки кожного року. Щоб борги країни зменшились, а замість них поступово накопичувались гроші в якийсь стабілізаційний фонд на той щасливий день, коли окупована частина Донбасу звільниться.

Тож я не за те, щоб звільнити окуповану частину Донбасу як найшвидше і в жодному разі не «будь якою ціною», а за те, щоб звільнити лише тоді, коли ми будемо до цього достатньо готові.

 

Віталій Запека

Мої романи можливо купити тут:  https://booxters.com/authors/vitaliy-zapeka

Сайт: http://zapeka.com/

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *